ВОЛОХАНЬ
У нас ніколи не
було Волоханя. Були всякі собаки, але Волоханя не було. У нас був Рябко.
Або — Рябчик. Він любив кусати себе за вухо, за лапу і сміятись. Я казав
Рябчикові:
- Дожени!
І Рябчик гнався.
Одного разу ми з
татом поїхали по рибу. Була ніч. Тато настелив у човен кожухів і сів за весла.
Я сказав татові:
— А Рябчик?
Тато сказав:
— Візьмем і
Рябчика.
І ось ми з
Рябчиком лежимо на кожухах. ще й кожухом укриваємось. Тато веслує,, ніч пливе, пливе очерет, а Рябчик дихає... Так ми і заснули...
Проснулись ми на
сході сонця. Кожух у росі, річка в тумані. Згори від села біжать гуси. Біжать,
аж летять. І падають на воду. А за ними котить
маленький собачка і гавкає тоненьким голосом.
Це був Волохань.
Тато взяв його у
човен. Волохань і Рябчик понюхали один одного і полягали спати на кожух. (М.
Вінграновський)
Тестові завдання
а)
Рябчик;
б) Сірко.
2. Куди поїхав хлопчик з татком?
а) На полювання;
б) по рибу.
3. На чому вони вирушили у дорогу?
а) На
автомобілі; б) на човні.
4. Хто котився за гусьми?
а) Песик Волохань;
б) котик Мурчик.